Украинский региональный новостной портал
В рaмкax рубрики «Гeрoї нaшoгo містa» ми прoдoвжуємo рoзпoвідaти прo людeй, які гідні нaзивaтися справжніми героями. Цього разу, до Дня Перемоги, журналіст сайту 0382.ua поспілкувався з ветераном, Героєм, захисником, патріотом та Почесним громадянином Хмельницького в одній особі.
Іван Іванович Бабак брав участь у Великій Вітчизняній війні від її початку і до дня, коли військо ворога капітулювало остаточно, а пізніше ще й був радником в арабо-ізраїльській війні. У той день, як на територію України увірвалися німецько-фашистські війська, юному Івану було лише 18 років. Щойно закінчивши Ржищівське педагогічне училище, він записався у добровольці та пішов воювати.
«З 22 червня 1941 року до 9 травня 1945 — цей період я провів у танку, на танку й за танком (прим. усміхається). Закінчив педагогічне училище та отримав направлення в місто Акерман, викладати українську мову та літературу, але всі плани зруйнувала війна. Тоді в армію брали з 20 років, а я набрав команду і всі ми пішли добровольцями. Нас відправили в Київ. Вже поблизу столиці були бомбардування — це можна назвати нашим першим бойовим хрещенням. На щастя, всі залишилися живі. Тільки склали екзамени в танкове училище, як нас відправили на оборону Києва у складі курсантського батальйону. Окопи вирили загальною довжиною 100 кілометрів. Київ ми не здали, поки не надійшов наказ покинути місто», — пригадує початок війни Іван Бабак.
Спілкуючись, Іван Іванович показував фото та розповідав про своїх бойових товаришів. Про все це, про свою історію життя у воєнний час та післявоєнний період, герой нашої рубрики написав у власній книзі «С уважением к прожитому. Воспоминания танкиста». Але до теми творчості у житті Івана Бабака ми повернемося трішки згодом.
Бойові побратими та друзі ветерана.
Зараз же, безпосередньо, про роки війни. Про час, коли, як каже сам герой: «Під ногами горіла земля». Іван Іванович пам’ятає кожен з проведених боїв, кожну з надважких битв і ті втрати, які вони принесли. Окрім того, що в той час загинуло безліч друзів та бойових побратимів, він сам отримав 5 поранень.
«Були поранення і в ногу, і в спину. Одне з них отримав під час Курської битви. Запеклі бої тривали 50 днів. Тоді постало питання бути чи не бути Радянському союзу. З обох сторін воювали 4 мільйони солдатів, на 5 фронтах. Фашисти покладалися на свої нові танки: «Тигр» та «Пантера». Дійсно, у ворога була сильна техніка, але наші солдати здійснили 40 танкових таранів. Ми вистояли та погнали ворога туди, звідки він прийшов», — продовжив Іван Бабак.
Так таранили ворожі танки. Інколи гусениці добиралися аж наверх, до башти
До найважчих та трагічних битв герой також відносить бої у Прибалтиці. Якщо Таллін вдалося взяти майже без спротиву противника, то зіткнення з ворогом біля Нарви та Таненберга перетворилися на справжнє побоїще.
«Найсильніша лінія оборони — Таненберг. Не взяли ми її за 7 місяців. Як атака, так і горимо… Полк, в якому я воював, за 16 днів боїв втратив 3 склади танків. У битві за Нарву згоріло 3 полка разом з екіпажами», — пригадує, тоді вже командир танкової роти легендарних Т-34.
Кожна нагорода по своєму важлива та особлива та у кожної є своя історія
У наше місто Іван Іванович потрапив у 1965 році за розподіленням. Говорить, що воно йому одразу сподобалося, адже повітря у Хмельницькому свіже і навкруги все зелене. Хоча пригадує, що був момент коли пропонували перевестися на Схід Росії та одразу отримати підвищення. Тоді порадившись з дружиною, вони вирішили залишитися тут.
«Приїхав я сюди, а всі ж думають, звільнятися та переводитися буду. Виявилося приїхав повідомити, що лишаюсь. Мені й кажуть: «Що ж ти, генеральські погони на Україну проміняв?». Я в Україні народився і жити хотів тут, в Україні. Ні разу не пошкодував, що залишився у Хмельницькому», — з усмішкою розповідає ветеран.
Дружина Анна Петрівна пішла з життя у 2013 році
Тут Іван Іванович не лише став почесним громадянином, а й залишив ще одну пам’ятку, цього разу вже архітектури. Саме він ініціював створення та сконструював пам’ятник визволителям Проскурова, єдиний в своєму роді танк марки Т-34-76-85.
Сконструйованому танку немає аналогів у всьому світі
У невеличкій квартирі ветерана вітальня схожа на картинну галерею. Як він нам розповів, живописом почав захоплюватися ще з дитинства.
Картини пише впродовж всього життя, адже це допомагає розслабитися.
Не припиняє Іван Іванович займатися живописом і зараз. На його робочому місці панує творча атмосфера. Хоча й говорить, що зараз шукати нові місця для картин та їздити в гори не дозволяє вік, але намагається продовжувати творити не виходячи з дому.
Робота над ще однією картиною якраз у розпалі
«Малювати я почав ще змалечку. А ось перша моя картина була у 1954 році, на звичайному полотні з мішка. Так і займаюсь цим до сьогодні. За час, коли служив в армії, змінив 10 гарнізонів та 20 квартир. Через часті переїзди картини є в Харкові, Києві, Німеччині, Канаді. Вже старенький малювати на природі, тому робоче місце зараз лише в квартирі», — із захопленням розповідає про творчість Іван Іванович.
Вкотре переконуємося, що справжні герої поруч з нами. Хтось рятує людей зараз, хтось перемагає надскладні життєві труднощі та досягає світового визнання, а завдяки таким, як Іван Іванович Бабак, ми маємо можливість вільно жити, працювати та насолоджуватися життям.